Українська правда
Європейська правда
Інтерв'ю

Посол України в НАТО: "Не хотілося б просити Альянс про ПДЧ, доки нам не будуть готові його надати"
12.07.2017 14:00,  Сергій Сидоренко, Європейська правда
Голова місії України при НАТО Вадим Пристайко: "Ще в 2006 році нам повідомили, що Україна отримає ПДЧ. Генсек оголосив, що на саміті 2006 року Україна та Грузія отримають запрошення приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО. Але з'явився Янукович і офіційно відмовився..."

10 липня в Україні відбулася найгучніша подія за участі НАТО за майже десятиріччя: до Києва у повному складі прибула Північноатлантична рада (посли всіх країн та генсек), а також низка топ-керівників Альянсу, щоби провести виїзне засідання Комісії Україна-НАТО.

А за три дні до того президент Порошенко нарешті зробив те, що обіцяв Альянсу вже понад два роки – призначив голову місії при НАТО, тобто посла Україні в цій організації.

"Європейська правда" публікує перше інтерв’ю посла Вадима Пристайка після призначення. Звісно ж, ми розпочали його із запитань про непорозуміння між Києвом та Брюсселем: як відомо, Порошенко оголосив, що Україна та НАТО починають діалог про План дій щодо членства в Альянсі, але там згодом заявили, що не підтверджують цю домовленість.

"Треба розуміти, що ПДЧ не гарантує нам членства в НАТО"

– То що у нас відбулося в понеділок – ми домовилися про діалог з НАТО щодо ПДЧ чи ні?

– Ми запропонували альянсу для розгляду можливість розпочати політичний діалог, результатом якого має стати запрошення України до ПДЧ. Діалог потрібен, щоби домовитися, яким чином зробити це так, щоб альянс нам  не відмовив.

– Хто має формально ініціювати надання ПДЧ – Україна чи альянс?

– Свого часу запрошення ініціював НАТО. Ще в 2006 році нам повідомили, що Україна досягла у своєму розвитку та у своїй взаємодії з альянсом такого рівня, що  вже може перейти на новий рівень, який має назву Плану дій щодо членства.

Я добре це пам’ятаю, оскільки це відбулося в Канаді, де я був послом.

Тодішній генеральний секретар НАТО (Яап де Гооп Схеффер – ЄП) був у Канаді з візитом, де організував офіційну вечерю. На неї запросили всіх союзників, а також представників двох країн з-поза меж альянсу – Україну та Грузію.

Там генсек оголосив, що на саміті 2006 року Україна та Грузія отримають офіційне запрошення приєднатися до ПДЧ.

Але після цього прем’єр-міністр Янукович приїхав на одне із засідань Комісії Україна-НАТО, і замість того щоби подякувати за цю пропозицію – прямо відмовився від неї. Тоді він сказав, що Україна хоче лише взаємодіяти на практичних напрямках, таких як спільні навчання та відмовився від політичної інтеграції.

– Як взагалі відбувається процедура приєднання?

– Це довгий процес. Спершу НАТО заявляє про політику відкритих дверей, далі країна висловлює зацікавленість до інтеграції, і після того – отримує запрошення до ПДЧ  і починає виконання цього плану.

Вже майже 20 років етап ПДЧ є обов’язковим. Але треба розуміти, що ПДЧ не гарантує членства.

То що відбулося нині? Президент запропонував обговорити, як нам діяти далі. Ми хочемо почути – можливо, альянс скаже, що зараз ПДЧ не на часі, а потрібен інший формат, ось такий-то. А може навпаки, скажуть: Україна дозріла, запрошуємо вас до ПДЧ. Але давайте це обговоримо!

– НАТО вже оприлюднило офіційну заяву, що жодної домовленості з цього приводу немає.

– На засіданні КУНу в понеділок президент чітко і недвозначно сказав: пропонуємо вам розглянути можливість започаткувати діалог щодо приєднання України до Плану дій щодо членства.

Я з вами згоден, союзники  у відповідь не казали: "Так, домовилися, починаємо". Але стороною НАТО пропозиція була почута і прийнята для розгляду.

– Представники НАТО хоч якось відреагували на цю пропозицію під час засідання?

– Ні, це питання не обговорювалося.

"Впевнений, діалог з НАТО розпочнеться вже скоро"

– Мені вже довелося чути обурення європейських політиків та експертів через те, що Верховна рада затвердила мету України приєднатися до НАТО. А ви таке чули?

– Так, чув не раз, і здогадуюся, про якого саме проукраїнського експерта ви згадуєте. Був дещо здивований його позицією.

Я розумію, що політична та військова ситуація змінилася, що союзники стають все більш обережними. Шкода, що свого часу, коли у нас була така можливість, ми не скористалися шансом приєднатися до ПДЧ.

Безумовно, в складі НАТО є і ті країни, хто розуміє значення альянсу, і ті, хто бачить, скільки ми вже зробили для стримування російської агресії проти Європи, і ті, хто вважає, що Україна стане тягарем для НАТО. Консенсусу з цього приводу зараз немає.

– Чи можна бути впевненим за цих умов, що Україна точно ініціює процедуру приєднання до ПДЧ?

– Не сумнівайтеся, ми обов’язково це зробимо.

Не обіцятиму, що це станеться за тиждень чи за місяць, бо зараз згоди серед союзників немає.

Ми не хотіли б просити те, що союзники не можуть запропонувати. Але я, як посол, отримав завдання: ми маємо започаткувати діалог про те, яким чином спокійно і дипломатично Україна отримає запрошення до ПДЧ. Впевнений, він розпочнеться вже найближчим часом.

– В заявах НАТО є визначений перелік країн, які прагнуть членства, так званих Aspiring countries – це Боснія і Герцоговина, Македонія, Грузія. Чому в ньому немає України? Адже ми теж прагнемо до членства!

– Україна – точно не менший "аспірант", аніж Грузія. У нас і можливості кращі, і в самого НАТО потреба в нас – більша. Але над визнанням цього факту нависає тінь Російської Федерації, яка ставить "ментальний блок" для такого визнання з боку альянсу. Впевнений: щойно ми знімемо цей ментальний блок, то станемо не лише аспірантом, але й учасником всіх необхідних нам форматів.

– Ми можемо розраховувати, що вже ближчим часом – припустимо, восени, після канікул – ми отримаємо визнання наших прагнень?

– Цього треба добиватися. Але відразу скажу: я усвідомлюю, що це буде непросто зробити.

Пристайко (праворуч) та голова представництва НАТО в Україні Александер Вінніков. Фото агентства "Кримські Новини"

– Але в чому проблема? Це ж не означає приєднання Києва до якогось формату, абощо. Те, що ми прагнемо до членства – це наше рішення, а не натівське, і визнання цього факту – це просто визнання реальності!

– Повністю згоден. Це не новий формат, тут не потрібен жодний діалог. Україна вирішила, що прагне стати членом одного з безпекових альянсів, і ми маємо на це повне право.

І я хочу звернути увагу на те, що генеральний секретар і у виступі в парламенті, і на інших зустрічах заявив, що це рішення є невід’ємним правом України.

– Які є аргументи проти того, щоб Україна звернулася з проханням про ПДЧ?

– Єдиний аргумент – не хотілося б надсилати звернення до того, коли НАТО буде готовий його задовольнити.

Я ставлю за мету досягти такого моменту, коли Альянс сам чекатиме наше звернення і щойно воно надійде – урочисто та на найближчому засіданні надасть Україні План дій щодо членства.

– Як нам ініціювати процес – надіслати звернення від керівництва України?

– Такий варіант можливий і, як пам’ятаєте, він вже мав місце, коли ми підписували так званий "лист трьох" (звернення президента прем’єра та спікера у 2008 році). Це – один з варіантів.

Цікавим є приклад Румунії: вони свого часу зробили відкритий меморандум про свій намір приєднатися до НАТО, який підписували всі політичні сили і навіть церква, яка в Румунії є православною і помісною.

Можливо, якась політична сила ініціює такий процес, щоби продемонструвати єдність політичного поля, чому б ні?

Інший варіант – письмове звернення глави держави. Воно може бути підкріплене підписами керівників інших гілок влади, а може не бути. Або третій варіант – просто вести діалог, а коли консенсус буде досягнутий – ми під час чергового саміту проголошуємо про наше бажання і тут же отримуємо відповідь про підтримку Альянсу. Всі три варіанти є прийнятними.

– Можливо, є сенс звернутися зараз, щоби підтвердити наше прагнення, але зазначити в ньому, що альянс може ухвалити рішення згодом, коли ми будемо готові – наприклад, після 2020 року?

– Як переговірник, я би не хотів лишати невизначеність, бо це буде схоже на рішення бухарестського саміту, який проголосив, що "Україна колись стане членом НАТО". А коли – невідомо.

Тому я – за абсолютно чітку заяву, без всяких "але". І робити її слід тоді, коли підійде час.

"В армії залишилися люди, які пам’ятають, що потрібно зробити"

– Що має змінити Україна для інтеграції в НАТО?

– Я хочу зазначити, що Україна вже 10 років працює над річними програмами, і останнім часом вони за змістом стають все ближчими до ПДЧ.

– Ті програми, які ми мали до минулого року, складно порівнювати з ПДЧ.

– Все не ідеальне, але і вони містили 5 розділів, важливих для ПДЧ: військово-обороний, безпековий, правовий політичний і ресурсний. Є відповідальні за виконання, тобто потрібно просто виконувати.

Не можу сказати, що все йде ідеально, є проблеми.

Наприклад, з одного боку, нам потрібна консультативна допомога, а з іншого – нікуди діти нашу традиційну нездатність слухати поради.

– Це ви про військову сферу?

– У більшості – про військову сферу, тому що НАТО – це все ж таки військово-політична організація.

– Нам постійно дорікають щодо нереформованості військового відомства. То коли у нас відбудеться реформа Міноборони, а збройні сили перейдуть на J-структуру?

– Я б хотів нагадати, що свого часу, за іншої політичної ситуації, ми вже майже завершили переведення ЗСУ на J-структуру. Але потім прийшов Янукович, міністром оборони став громадянин з російським паспортом, і армія перейшла назад, на структуру радянського зразку. Але в армії залишилися люди, які пам’ятають і розуміють, що потрібно зробити.

Щодо термінів – в наші документи закладена амбітна, навіть дуже амбітна мета завершити цей процес до 2020 року, і я як посол в НАТО планую допомогти нашим військам її реалізувати.

– ...вона амбітна, але реальна?

– Я все ж таки не військовий. Але на мою думку, вона дуже амбітна.

– Якими ще є пріоритети у реформуванні для відповідності вимогам НАТО?

– Це не напряму стосується НАТО, але зверніть увагу: в кожному виступі генсека в понеділок звучало слово "корупція". І навіть коли він спілкувався з парламентарями в понеділок, то щоразу повертався саме до цього питання.

На жаль, але сприйняття України як держави, в якій править корупція, дійшло і  до альянсу.

Це – виклик, який ми можемо вирішувати постійно і зрештою вирішити.

Що ж до військової частини, то важливі реформи, які ми вже обговорили, а також запровадження цивільного контролю над міністерством оборони. Це не означає, то ми просто маємо назвати військового міністра цивільним – і все, проблему знято. Потрібна глибока реформа.

Або ж інший фокус уваги – залучення жінок до вирішення військових та політичних питань, їх роль у суспільстві. Це все – важливі речі, де зміни потрібні, але робити їх важко.






УКР | РУС
Головна | Новини | Статті | Експертна думка | Інтерв'ю
©2014, Європейська правда

   Яндекс.Метрика